Запорожский Городской Союз Предпринимателей "Ника"

Главная » 2015 » Декабрь » 13 » Підприємства сфери послуг при проведенні готівкових розрахунків повинні застосовувати РРО
11:16
Підприємства сфери послуг при проведенні готівкових розрахунків повинні застосовувати РРО
Підприємства сфери послуг при проведенні готівкових розрахунків повинні застосовувати РРО З 1 січня 2015 року реєстратори розрахункових операцій (РРО) та розрахункові книжки (РК) застосовуються при наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку. Отже, підприємства сфери послуг (перукарні, салони краси, спортивні клуби, хімчистки, сервісні центри з ремонту побутової техніки, кредитні спілки, ломбарди, страхові компанії тощо), при проведенні готівкових розрахунків мають застосовувати РРО на загальних підставах. Разом з тим, тимчасово до 1 липня 2015 року звільнялися від санкцій за порушення вимог Закону "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" №265 суб'єкти господарювання при наданні послуг у разі проведення розрахунків у касах з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку. Отже, вказані суб'єкти господарювання, які з 01.01.2015 року мають застосовувати РРО, звільнялися від санкцій за порушення вимог Закону №265 на півроку, що давало їм змогу зареєструвати, ввести в експлуатацію відповідні РРО для виконання вимог чинного законодавства. При цьому зазначені санкції (за незастосування РРО) у період з 1 липня 2015 року до 1 січня 2016 року не застосовуються до суб'єктів господарювання, які до 1 серпня 2015 року уклали договори на постачання РРО, включених до Державного реєстру РРО, і ввели в експлуатацію такі реєстратори в порядку, встановленому цим Законом, до 1 січня 2016 року. Зазначені норми визначені п. 1 ст. 9 і п. 9 Прикінцевих положень Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 року № 265/95-ВР та роз’яснені листом ДФС України від 19.11.15 №42704/7/99-99-07-03-17. При продажу товарів через мережу Інтернет РРО застосовується на загальних підставах З 1 січня 2015 року суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі, зобов'язані видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції. При цьому із Закону "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" №265 виключено п. 13 ст. 9 щодо звільнення від застосування реєстраторів розрахункових операцій (РРО) та розрахункових книжок (РК) при продажу товарів у системах електронної торгівлі (комерції), тобто мережі Інтернет. Отже, суб’єкти господарювання при здійсненні продажу товарів у системах електронної торгівлі (комерції), тобто мережі Інтернет, РРО застосовують на загальних підставах. Разом з тим, тимчасово до 1 липня 2015 року звільняються від санкцій за порушення вимог Закону №265 суб'єкти господарювання при продажу товарів у системах електронної торгівлі (комерції). При цьому, зазначені санкції (за незастосування РРО) у період з 1 липня 2015 року до 1 січня 2016 року не застосовуються до суб'єктів господарювання, які до 1 серпня 2015 року уклали договори на постачання РРО, включених до Державного реєстру РРО, і ввели в експлуатацію такі РРО. Отже, вказані суб'єкти господарювання, які з 01.01.2015 мають застосовувати РРО, звільняються від санкцій за порушення вимог Закону на півроку, що дає їм змогу зареєструвати, ввести в експлуатацію відповідні РРО для виконання вимог чинного законодавства. Зазначені норми визначені п.2 ст. 3 та п. 9 Прикінцевих положень Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 року № 265/95-ВР та роз’яснені листом ДФС України від 19.11.15 №42704/7/99-99-07-03-17. З 01.01.2016 року дозволяється використання лише тих РРО, які забезпечують подання по електронних каналах зв'язку електронних копій розрахункових документів і фіскальних звітних чеків Суб'єкти господарювання зобов'язані застосовувати РРО, що включені до Державного реєстру РРО, з додержанням встановленого порядку їх застосування. З 1 січня 2015 року дозволяється первинна реєстрація лише тих РРО, які створюють контрольну стрічку в електронній формі, та електронних таксометрів, автоматів з продажу товарів (послуг), РРО з купівлі-продажу іноземної валюти. Разом з тим, до 1 січня 2016 року дозволяється використання РРО, введених в експлуатацію до 1 січня 2015 року, що створюють контрольну стрічку в друкованому вигляді та подають до фіскальних органів по дротових або бездротових каналах зв'язку тільки інформацію про обсяг розрахункових операцій, виконаних у готівковій та/або в безготівковій формі, яка міститься в їх фіскальній пам'яті, і при цьому не подають електронних копій розрахункових документів. Таким чином, користувачам зареєстрованих та введених в експлуатацію до 01.01.2015 року РРО, що подають до фіскальних органів тільки інформацію про обсяг розрахункових операцій (Z-звіти), встановлено перехідний період тривалістю 1 рік для доопрацювання або заміни РРО на такі, які забезпечують подання по електронних каналах зв'язку електронних копій розрахункових документів і фіскальних звітних чеків. Отже, якщо зареєстрований у органах ДФС до 01.01.15 РРО буде доопрацьований і забезпечуватиме подання по електронних каналах зв'язку електронних копій розрахункових документів і фіскальних звітних чеків, то такий РРО може використовуватись з 01.01.2016 року. РРО, які не створюють контрольну стрічку в електронній формі та не забезпечують подання по електронних каналах зв'язку електронних копій розрахункових документів і фіскальних звітних чеків повинні бути виведені з експлуатації до 01.01.2016 року. Зазначена норма визначена ст. 3 і п. 8 розд. II Прикінцевих положень Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та роз’яснена листом ДФС України від 24.11.15 № 24966/6/99-99-22-07-03-15. При здійсненні безготівкових розрахунків РРО не застосовується Суб’єкти господарювання, які здійснюють торгівлю виключно за безготівковим розрахунком через банківські установи, що підтверджено відповідними виписками з банківських рахунків, реєстратори розрахункових операцій (РРО) не застосовують. Водночас, якщо суб’єкт господарювання видаватиме товарні чеки, накладні або інші документи, що можуть підтвердити готівковий розрахунок, то у такому випадку необхідно використовувати РРО на загальних підставах. Зазначена норма передбачена п.1 ст.3 Закону України ”Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 06.07.1995 р. № 265/95-ВР. У складі звітної декларації платник єдиного податку - юридична особа має можливість уточнити лише один минулий податковий період У разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності) платник податку самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податку має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Для юридичних осіб наказом МФУ від 19.06.2015 № 578 затверджена форма податкової декларації платника єдиного податку третьої групи. У складі звітної або звітної нової декларації платник має можливість уточнити лише один минулий податковий (звітний) період (квартал, півріччя, три квартали) поточного року або (квартал, півріччя, три квартали, рік) минулих років. У разі необхідності уточнення показників за декілька податкових (звітних) періодів платник може виправити помилки шляхом подання окремої уточнюючої декларації за кожний податковий (звітний) період, що уточнюється. У розділі ІV звітної або звітної нової декларації визначається податкове зобов’язання у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок за податковий (звітний) період, зазначений у п. 3 розд. І «Загальні відомості» декларації. Порядок виправлення помилок визначено п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України. Платники податку на прибуток, операції за договором про спільну діяльність враховують при визначенні фінансового результату до оподаткування в цілому по підприємству Об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Податкового кодексу України. Нова редакція Податкового кодексу України, яка діє з 01.01.2015 року, не містить положень щодо окремого обліку і подання декларації з податку на прибуток за результатами спільної діяльності без створення юридичної особи. Платники податку – учасники договору про спільну діяльність без створення юридичної особи відображають операції за таким договором у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності та враховують відповідні показники при визначенні фінансового результату до оподаткування в цілому по підприємству. Норма щодо визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств визначена п.п. 134.1.1 ст. 134 Податкового кодексу України. Нерезиденти та постійні представництва нерезидентів, що отримують доходи на території України, сплачують податок на прибуток підприємств Платниками податку на прибуток - нерезидентами є: - юридичні особи, які утворені в будь-якій організаційно-правовій формі та отримують доходи з джерелом походження з України (за винятком установ, що мають дипломатичні привілеї або імунітет); - постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників. Постійне представництво до початку своєї господарської діяльності стає на облік у фіскальному органі за своїм місцезнаходженням. Постійне представництво, яке розпочало свою господарську діяльність до реєстрації у фіскальному органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування. Зазначена норма передбачена п. 133.2 ст. 133 Податкового кодексу України. Платник податку на прибуток визначає об’єкт оподаткування без коригування фінансового результату на різниці, якщо його річний дохід за звітний період не перевищує 20 млн. грн. Для платників податку на прибуток, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує 20 млн. грн., об’єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих звітних років). При цьому таке підприємство має право прийняти рішення про незастосування різниць не більше одного разу протягом безперервної сукупності років, в кожному з яких виконується критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку на прибуток зазначає у податковій декларації, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування різниць, в будь-якому наступному році річний дохід, визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період перевищує 20 млн. грн., такий платник визначає об’єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на різниці. До річного доходу, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи. Зазначена норма передбачена п.п. 134.1.1 ст. 134 Податкового кодексу України. Чи необхідно суб’єкту господарювання подавати податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, якщо об’єкт нерухомості не є об’єктом оподаткування таким податком? Відповідно до п.п. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України платники податку – юридичні особи самостійно обчислюють суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об’єкта/об’єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. Щодо новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової та/або нежитлової нерухомості декларація юридичною особою – платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об’єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт. Об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПКУ). Відповідно до п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: а) об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності); б) об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки; в) будівлі дитячих будинків сімейного типу; г) гуртожитки; ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, в тому числі у зв’язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради; д) об’єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об’єкта на дитину; е) об’єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб’єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках; є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств; ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; з) об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств; и) об’єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, та використовуються виключно для забезпечення їхньої статутної діяльності, включаючи ті, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), крім об’єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльність; і) будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг. Отже, якщо суб’єкт господарювання є власником житлової та/або нежитлової нерухомості та має документальне підтвердження віднесення даного об’єкта до категорій, визначених п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ, то такий суб’єкт господарювання звільняється від обов’язку подавати податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Чи необхідно подавати декларацію по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об’єкти нерухомості по яких встановлені нульові ставки? Відповідно до п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відс. розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Згідно з п.п. 266.7.5 п. 266.2 ст. 266 ПКУ платники податку – юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об’єкта/об’єктів оподаткування декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі – Декларація) за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. Щодо новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової та/або нежитлової нерухомості декларація юридичною особою – платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об’єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт. Форма Декларації затверджена наказами Міністерства фінансів України від 01.07.2014 № 735 та від 10.04.2015 № 408 (звітність буде подаватись починаючи з 01.01.2016), передбачає відображення ставки податку у графі 4 Декларації. Таким чином, за об’єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, по яких за рішенням сільської, селищної або міської ради встановлені нульові ставки, Декларація подається на загальних підставах. До якого часу повинен сплачувати земельний податок власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку (правовстановлюючі документи на земельну ділянку під нерухомим майном не оформлені) у разі відчуження такого майна на підставі договору купівлі – продажу? Згідно із ст. 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі. Об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (ст. 270 ПКУ). Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 ПКУ). Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 ПКУ). Відповідно до абз. четвертого ч. першої ст. 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно – земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення. Підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПКУ). Згідно зі ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, у разі відчуження нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку на підставі договору купівлі – продажу, та якщо правовстановлюючі документи на земельну ділянку під нежилим приміщенням (його частиною) не оформлені, земельний податок за всю площу земельної ділянки під багатоквартирним жилим будинком з урахуванням прибудинкової території, сплачується особами, які мають право власності або користування на таку земельну ділянку. Водночас відповідно до п. 4 ст. 33 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі – Закон № 280) справляння плати за землю належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Питання щодо регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (п. 34 ст. 26 Закону № 280). Чи повинні об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) або підприємства, установи і організації, які здійснюють управління багатоквартирними будинками, сплачувати земельний податок за всю площу земельних ділянок під багатоквартирними будинками з урахуванням прибудинкової території, якщо частина нежилих приміщень таких будинків перебуває у власності інших осіб (документи на земельні ділянки у таких осіб відсутні)? Відповідно до ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно із ст. 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі. Об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (ст. 270 ПКУ). Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, який містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (п.п. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14, п. 286.1 ст. 286 ПКУ). Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 ПКУ). Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 ПКУ). Водночас норми розд. ХІІІ ПКУ не передбачають можливості при розрахунку податкових зобов’язань із земельного податку об’єднаннями власників будинків або підприємствами, установами і організаціями, які здійснюють управління багатоквартирними будинками, зменшувати площу земельної ділянки під багатоповерховими жилими будинками з урахуванням прибудинкової території на площу земельної ділянки з урахуванням пропорційної частки нежилих приміщень (їх частин), які знаходяться у власності інших осіб. З урахуванням викладеного, об’єднання співвласників багатоквартирних будинків або підприємства, установи і організації, які здійснюють управління багатоповерховими жилими будинками, повинні сплачувати земельний податок зі всієї площі земельних ділянок під багатоквартирними жилими будинками з урахуванням прибудинкової території, які за даними державного земельного кадастру знаходяться у таких осіб у власності або користуванні. Для обчислення суми земельного податку необхідно звернутися до територіальних органів Держгеокадастру за місцезнаходженням земельних ділянок для отримання витягів із Державного земельного кадастру про розмір нормативної грошової оцінки земельних ділянок, в яких буде визначено площі земельних ділянок, по яких право власності або користування об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків або підприємствами, установами і організаціями, що здійснюють управління такими будинками, набуто та оформлено відповідно до законодавства. Яка ставка земельного податку встановлюється за земельні ділянки, нормативно-грошову оцінку яких проведено та які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання державної та комунальної форми власності? Згідно із ст. 10 Податкового кодексу України плату за землю, як складову податку на майно, включено до місцевих податків. Пунктом 12.3 ст. 12 ПКУ визначено, що сільські, селищні і міські ради у межах повноважень та з урахуванням граничних розмірів ставок встановлюють своїми рішеннями місцеві податки і збори, які є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Також відповідно до пункту 4 статті 33 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» справляння плати за землю належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Пунктом 274.1 ст. 274 ПКУ визначено, що ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки Ставка земельного податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності) (п. 274.2 ст. 274 ПКУ). Таким чином, ставки земельного податку для суб’єктів господарювання державної та комунальної форми власності за земельні ділянки нормативно грошову оцінку яких проведено, визначаються рішеннями органів сільських, селищних, міських рад в межах норм визначених п. 274.1 ст. 274 ПКУ: для сільськогосподарських угідь - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок - у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки. Головне управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області
Просмотров: 543 | Добавил: kolyaka | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Пятница, 29.03.2024, 09:15
Приветствую Вас Гость

Поиск

Календарь

«  Декабрь 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Архив записей

Наш опрос

Оцените мой сайт
Всего ответов: 54

Друзья сайта

  • Асамблея ГО МСБУ
  • Политическая партия "Новая жизнь"
  • Верховна Рада України
  • Офіційний портал Запорізької міської влади
  • ТОВАРИСТВО ПІДПРИЄМЦІВ "КРАЙ"
  • Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0