Запорожский Городской Союз Предпринимателей "Ника"

Запитання – відповіді щодо трансфертного ціноутворення

Як визначається механізм трансфертного ціноутворення?                

         1 вересня 2013 року набув чинності Закон України №408 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення».  

Трансфертне ціноутворення - це система визначення звичайної ціни товарів, результатів робіт та послуг в операціях, визначених контрольованими.

 Для підприємств, які здійснюють контрольовані операції, статтею 39 Податкового кодексу передбачений новий механізм визначення звичайної ціни – шляхом трансфертного ціноутворення,  введена нова звітність та контроль за такими операціями.

 Які критерії  застосовуються для визначення контрольованих операцій?

         Контрольованими операціями є операції за умови, якщо за календарний рік їх загальна сума з конкретним  контрагентом дорівнює або перевищує 50 млн. гривень без податку на додану вартість. При цьому такий контрагент  повинен бути або нерезидентом, який зареєстрований у державі, в якій ставка податку на прибуток на 5 відсотків і більше нижча, ніж в Україні;

або бути  нерезидентом - пов'язаною особою;

або бути пов'язаною особою – резидентом, і при цьому задекларувати збитки з податку на прибуток за минулий рік; – або сплачувати податок на прибуток та/або податок на додану вартість не за базовою ставкою; – або взагалі не  бути платником податку на прибуток та/або платником податку на додану вартість.

Тобто з моменту, коли протягом року сума розрахунків з конкретним контрагентом досягне 50 млн. грн і при цьому одночасно буде виконуватись одна з трьох вищезазначених умов, ці операції визначаються як контрольовані.

Яким чином визначати податкові зобов’язання, якщо підприємство не здійснює контрольовані операції?

У разі, якщо операція не відносяться до контрольованої розрахунок звичайної ціни, що визначається статтею 39 Податкового Кодексу як трансфертне ціноутворення, не здійснюється. У такому випадку при визначенні податкових зобов’язань слід керуватись визначенням звичайної ціни, передбаченої статтею 14 Податкового Кодексу. А саме, звичайною ціною вважаться ціна товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору, тобто договірна ціна, якщо інше не встановлено Кодексом.

Отже починаючи з 1 вересня 2013 року податковий контроль за трансфертним ціноутворенням передбачає коригування податкових зобов’язань до рівня спеціальних звичайних цін тільки по контрольованих операціях.

Яка  звітність передбачена для підприємств, які здійснюють контрольовані операції?

Підприємства (крім Нацбанку України), які протягом календарного року здійснювали контрольовані операції зобов’язані  щорічно, до 1 травня року, наступного за звітним,  надавати до органів Міндоходів Звіт про контрольовані операції, здійснені минулого року. Такий звіт подається засобами електронного зв’язку в електронній формі.

Яким чином буде здійснюватись контроль за формуванням звичайних цін у контрольованих операціях?

 На підставі електронних Звітів про контрольовані операції проводиться моніторинг цін і якщо виявляються розбіжності в застосуванні звичайних цін підприємству направляється запит про надання первинних та інших документів з інформацією, що містить обгрунтування ціни по такій операції. Ненадання такої інформації є підставою для проведення позапланової перевірки контрольованих операцій.

Крім того підставою для перевірки також є:

-   надсилання повідомлення про виявлені  контрольовані операції;

-   неподання  Звіту про контрольовані операції

-   неподання або подання з порушенням відповідної документації про контрольовану операцію.

Перевірка проводиться територіальним органом Міндоходів під керівництвом представника центрального органу.

Перевірка проводиться не більше одного разу у звітному році і не повинна перевищувати шість місяців.

Яка передбачена відповідальність за порушення умов формування звичайної ціни при здійсненні контрольованих операцій?

За неподання підприємством Звіту про контрольовані операції застосовуються штрафні санкцій у розмірі 5 відсотків загальної суми контрольованих операцій.

У разі ненадання обов’язкової документації про проведені протягом року контрольовані операції застосовуються штрафна санкція - 100 розмірів мінімальної заробітної плати.

Разом з тим, передбачений мораторій на штрафні санкції за порушення повноти нарахування і сплати податків по контрольованих операціях, допущені в період з 1 вересня поточного року по 1 вересня 2014 року. В такому випадку  штраф застосовується у розмірі 1 грн. за кожне порушення.

Запитання-відповіді щодо сплати екологічного податку в 2013 році

Наше підприємство встановило у складському приміщенні автономну систему опалення, яка працює за рахунок згорання газу. Чи повинно підприємство звітувати по екологічному податку?

Відповідно до п.п. 240.1.1 п.240.1 ст. 240 Податкового кодексу України платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські  (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

 Об’єктом та базою оподаткування є обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

Стаціонарне джерело забруднення – підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти.

Таким образом, суб’єкти господарювання у разі використання автономних систем опалення мають об’єкт оподаткування екологічним податком  - обсяг забруднюючих речовин, які утворюються і викидаються  в атмосферне повітря при згоранні палива (газу, мазуту, тощо), та є платниками екологічного податку (незалежно від отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення), а тому повинні обчислювати та сплачувати податок та складати податкову звітність.

Одержання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення є обов’язковим?

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 302 «Про затвердження Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи» встановлюється порядок проведення  та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів.

Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.

Дозвіл видається суб'єкту господарювання - власнику стаціонарного джерела викиду, з якого надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші.

Дозвіл видається безоплатно територіальними органами Мінприроди за погодженням з установами державної санітарно-епідеміологічної служби на термін не менш як п'ять років.

Відповідно до ст. 33 Закону України від 16.10.1992 № 2707-XII «Про охорону атмосферного повітря», особи, винні у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади, несуть відповідальність згідно із законом. Тому, одержання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення є обов’язковим.

Чи повинно  підприємство, що займається вирощуванням продукції тваринництва та птахівництва сплачувати екологічний податок за розміщення гною та пташиного посліду?

З 1 січня 2013 року у Податковому кодексі змінено значення  поняття «розміщення відходів».

Розміщення відходів – постійне (остаточне)  перебування або захоронення відходів у спеціально відведених  для цього місцях чи об’єктах  (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Відведені місця чи об’єкти – місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Державний класифікатор відходів ДК 005-96 описує, зокрема, відходи, утворені в результаті вирощування тварин і виробництва продукції тваринництва та птахівництва. Гній та пташиний послід включено до групи відходів 01, класифікаційне угруповання – 012.

Тому до внесення змін до Податкового кодексу сільськогосподарські підприємства, які займаються виробництвом (вирощуванням) продукції тваринництва та птахівництва і при цьому здійснюють розміщення протягом звітного кварталу відходів (гною та пташиного посліду), були платниками екологічного податку.

З 1 січня 2013 року суб’єкти господарювання, які тимчасово зберігають відходи на спеціально відведених місцях чи об’єктах, що розміщені на власних територіях, не є платниками екологічного податку.

Коли підприємство  повинно сплатить екологічний податок за утилізацію знятих з експлуатації транспортних засобів, ввезених на митну територію України?

Датою виникнення податкового зобов’язання для транспортних засобів та кузовів, що ввозяться на митну територію України, є дата подання до митного органу митної декларації на транспортний засіб (кузов) або партію транспортних засобів (кузовів).

Як сплачують виробники транспортних засобів екологічний податок за утилізацію знятих з експлуатації транспортних засобів?

Платниками екологічного податку за утилізацію знятих з експлуатації транспортних засобів є особи, які, зокрема здійснюють виробництво (виготовлення) транспортних засобів на митній території України, які класифікуються за кодами товарних позицій 8702, 8703, 8704 та 8705 згідно з УКТ ЗЕД, для їх продажу на внутрішньому ринку України.

Не є платниками утилізаційного податку виробники транспортних засобів на території України, які взяли на себе зобов’язання забезпечити утилізацію знятих з експлуатації транспортних засобів у порядку та на умовах, визначених законом щодо утилізації знятих з експлуатації транспортних засобів.

При обчисленні утилізаційного податку, який підлягає сплаті за транспортні засоби, вироблені в Україні, не враховуються транспортні засоби, реалізовані для інвалідів, у тому числі дітей – інвалідів, а також транспортні засоби спеціального призначення (швидка медична допомога, транспортні засоби пожежної і техногенної безпеки та для потреб підрозділів центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у  сферах цивільного захисту та рятувальної справи), оплата вартості яких здійснюється за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Датою виникнення податкового зобов’язання для транспортних засобів, вироблених в Україні є дата реалізації транспортних засобів на внутрішньому ринку України особою, яка виробила (виготовила) такі транспортні засоби.