Запорожский Городской Союз Предпринимателей "Ника"

різних населених пунктах, які відносяться до одного органу ДПС, але коди органів місцевого самоврядування за КОАТУУ різні?

     Згідно з п.286.2 ст.286 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

     Плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю (п.290.1 ст.290 ПКУ).
     Форма податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), затверджена наказом ДПА України від 24.12.2010 №1015, передбачає заповнення коду органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної ділянки за КОАТУУ.
     Тобто, якщо платник земельного податку має у власності або користуванні, у тому числі оренді, земельні ділянки на території різних сільських (селищних) рад, що належать до одного адміністративного району (коди органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної ділянки за КОАТУУ різні), то такий платник має подати до відповідного органу державної податкової служби окремі податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) щодо кожного коду органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної ділянки.

Относительно ведения бухгалтерской документации и других хозяйственно-правовых документов

Статьей 10 Конституции Украины украинский язык признан государственным. Законом Украины от 03.07.2012 N 5029-VI "О принципах государственной языковой политики" (далее - Закон N 5029) предусмотрено, что государственный язык - закрепленный законодательством язык, употребление которого обязательно в органах государственного управления и делопроизводства, учреждениях и организациях, на предприятиях, в государственных заведениях образования, науки, культуры, в сферах связи и информатики и т. п. (ст. 1). Вместе с тем ч. 2 ст. 18 Закона N 5029 установлено свободное использование государственного языка, регионального языка или языка меньшинств, других языков в экономической и социальной деятельности объединений граждан, частных предприятий, учреждений и организаций, граждан - субъектов предпринимательской деятельности и физических лиц.

Частью шестой статьи 7 Закона N 5029 установлено, что региональный язык или язык меньшинства (языки) используется на соответствующей территории Украины в работе местных органов государственной власти, органов Автономной Республики Крым и органов местного самоуправления, применяется и изучается в государственных и коммунальных учебных заведениях, а также используется в других сферах общественной жизни в пределах и порядке, которые определяются данным Законом.

Статьей 4 Налогового кодекса Украины предусмотрено, что налоговое законодательство Украины основывается, в частности, на принципах всеобщности налогообложения, равенства всех плательщиков перед законом, недопущения каких-либо проявлений налоговой дискриминации - обеспечения одинакового подхода ко всем плательщикам налогов независимо от социальной, расовой, национальной, религиозной принадлежности и т. п.

Однако первичные документы, обязательность ведения и хранения которых предусмотрена правилами ведения бухгалтерского учета, другие документы, установленные Налоговым кодексом Украины, составленные плательщиком налогов на ином, нежели государственный, языке могут вызывать неудобства при учете у контрагентов такого плательщика из других регионов Украины.

Учитывая вышеизложенное, Министерство доходов и сборов Украины считает целесообразным при составлении первичных документов, обязательность ведения и хранения которых предусмотрена правилами ведения бухгалтерского учета, других документов, установленных Налоговым кодексом Украины, применять государственный язык Украины.

Стосовно сплати екологічного податку за послід і гній

Відповідно до пункту 240.1 статті 240 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI (далі - Кодекс) платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється, зокрема, розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання).

При цьому, в умовах пункту 240.5 статті 240 Кодексу не є платниками податку за розміщення відходів суб'єкти господарювання, які розміщують на власних територіях (об'єктах) виключно відходи як вторинну сировину.

Відповідно до підпункту 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 Кодексу об'єктом та базою оподаткування податку є, зокрема, обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання.

Відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення (абзац другий статті 1 Закону України від 05 березня 1998 року N 187/98-ВР "Про відходи" - далі Закон N 187/98-ВР).

Розміщення відходів - постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів (підпункт 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).

Відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами (абзац шістнадцятий статті 1 Закону N 187/98-ВР).

Державний класифікатор відходів ДК 005-96, затверджений наказом Держстандарту України від 29.02.96 р. N 89, описує, зокрема, відходи, які утворилися в результаті вирощування тварин та виробництва продукції тваринництва та птахівництва. Гній та пташиний послід включено до групи відходів - 01, класифікаційне угруповання - 012, коди: 0121.2.6.03 "Екскременти, сечовина та гній (включно струхлявіле сіно та солома) від худоби" та 0124.2.6.03 "Послід пташиний".

До 1 січня 2013 року сільськогосподарські підприємства, селянські та інші господарства, які займалися виробництвом (вирощуванням) продукції тваринництва та птахівництва і при цьому здійснювали розміщення протягом звітного кварталу відходів (гною та пташиного посліду), були платниками екологічного податку.

З 1 січня 2013 року у Кодексі змінено значення поняття "розміщення відходів", а тому усувається подвійне оподаткування екологічним податком розміщення суб'єктами господарювання відходів на спеціально відведених місцях чи об'єктах, що розміщені на власних територіях, а відповідно, при тимчасовому зберіганні відходів суб'єкти господарювання не сплачуватимуть екологічний податок.

Зважаючи на викладене, з 1 січня 2013 року лише у разі розміщення сільськогосподарськими підприємствами, селянськими та іншими господарствами, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом продукції тваринництва та птахівництва, обсягів гною та пташиного посліду у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами, вони повинні за такі обсяги сплачувати екологічний податок.

Относительно административной ответственности бухгалтера

Правовые начала регулирования, организации, ведения бухгалтерского учета и составления финансовой отчетности в Украине определены Законом Украины "О бухгалтерском учете и финансовой отчетности в Украине" (далее - Закон).

Соблюдение на предприятии установленных единых методологических начал бухгалтерского учета, составление и представление в установленные сроки финансовой отчетности; организация контроля за отражением на счетах бухгалтерского учета всех хозяйственных операций; участие в оформлении материалов, связанных с недостачей и возмещением потерь от недостачи, хищения и порчи активов предприятия; обеспечение проверки состояния бухгалтерского учета в филиалах, представительствах, отделениях и других обособленных подразделениях предприятия частью седьмой статьи 8 Закона отнесены к полномочиям главного бухгалтера или лица, на которое возложено ведение бухгалтерского учета предприятия.

В то же время согласно части 8 статьи 9 данного Закона ответственность за несвоевременное составление первичных документов и регистров бухгалтерского учета и недостоверность отраженных в них данных несут лица, составившие и подписавшие такие документы.

В соответствии с частью первой статьи 9 Кодекса Украины об административных правонарушениях административным правонарушениям (проступком) (в частности, и в сфере бухгалтерского учета) признается противоправное, виновное (умышленное или неосторожное) действие или бездействие, которое посягает на общественный порядок, собственность, права и свободы граждан, на установленный порядок управления и за которое законом предусмотрена административная ответственность. К перечню административных правонарушений в сфере бухгалтерского учета, в частности, можно отнести: нарушение порядка ведения налогового учета (статья 1631); нарушение законодательства в сфере общеобязательного пенсионного страхования (статья 1651); нарушение законодательства в сфере общеобязательного социального страхования от несчастного случая (статья 1654); неполную или несвоевременную уплату страховых взносов в Фонд соцстрахования на случай безработицы и в Фонд соцстрахования по временной нетрудоспособности (статьи 1653 и 1655 соответственно) и др.

  Які на сьогодні діють вимоги до реєстраторів розрахункових операцій в частині подання фіскальних звітів?

 З 01.01.2013р. введено в дію норми абзаців другого та третього п. 7 ст. З Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» щодо обов’язкового подання суб’єктами господарювання електронних копій розрахункових документів і фіскальних звітних чеків реєстраторів розрахункових операцій до територіальних органів Міндоходів по дротових або бездротових каналах зв’язку за технологією Національного банку України. Суб’єкти господарювання, які використовують РРО та не забезпечують передачу звітної інформації до органів Міндоходів України порушують вимоги Закону.

Разом з тим, 21.06.2013 Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України». Законодавчим актом перенесено термін настання відповідальності суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за неподання звітності, пов’язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та копій розрахункових документів і фіскальних звітних чеків з реєстраторів розрахункових операцій по дротових або бездротових каналах зв'язку з 1 липня 2013 року на 1 січня 2014 року.

 Чи повинно  новостворене підприємство, яке здійснює імпорт товарів сплачувати податок на додану вартість та чи маємо право зареєструватися платником ПДВ?

 Відповідно до вимог статті 181.2 Податкового Кодексу України якщо особи, не зареєстровані як платники ПДВ, ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню, такі особи сплачують ПДВ під час митного оформлення товарів без реєстрації як платники такого податку.

Новостворене підприємство, яке проводить оподатковувані операції, але обсяг яких менший від 300 тис. грн., може добровільно зареєструватися як платник ПДВ за своїм бажанням. Така реєстрація здійснюється за заявою.

 Які  критерії відбору  підприємств для планової перевірки, і як часто вони проводяться?

 Для проведення планових документальних перевірок відбираються платники податків, які мають ризики несплати податків і зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на Міндоходів України та його територіальні органи.

Перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюється Міністерством доходів і зборів України. Ризики поділяються на високий, середній та незначний ступені. До ризиків високого ступеню відносяться такі показники, як:

- декларування збитків впродовж двох звітних періодів;

- рівень зростання податку на прибуток або ПДВ не відповідає рівню зростання доходів, або рівень сплати податків не відповідає рівню сплати по відповідній галузі;

- обсяг операцій із пов’язаними особами або неплатниками податку на прибуток перевищує 20 відсотків суми витрат;

- наявність інформації про не підтвердження реального здійснення операції з придбання;

- здійснення зовнішньоекономічних операцій через нерезидентів – засновників та нерезидентів, зареєстрованих в офшорних зонах.

Платники податків з високим ступенем ризику включається до плану – графіку не частіше одного разу на календарний рік, середнім – не частіше ніж раз на два календарних роки, незначним – раз на три роки.

Яка тривалість перевірок?

Тривалість документальних планових перевірок не повинна перевищувати 30 робочих днів для крупних платників податків, 10 робочих днів для суб'єктів малого підприємництва і 20 робочих днів для решти платників. Планова перевіркам може бути продовжена не більш, ніж на 15 робочих днів для крупних платників, на 5 робочих днів – для малого підприємництва і на 10 робочих днів для решти платників.

Для позапланових документальних перевірок встановлені такі терміни: 15 робочих днів для великих платників податків, 5 робочих днів для суб’єктів малого підприємництва, 10 робочих днів для інших платників податків. Також передбачено продовження строків проведення позапланових перевірок на 10, 2 та 5 робочих днів відповідно.

Тривалість фактичної перевірки не повинна перевищувати 10 діб. Продовження строку здійснюється не більш як на 5 діб.

Які документи повинні мати ревізори?

 Посадові особи територіального органу Міндоходів мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених Податковим Кодексом, та за умови пред’явлення або надіслання платнику податків таких документів:

- направлення на проведення перевірки, яке є дійсним за наявності підпису керівника територіального органу Міндоходів або його заступника, що скріплений печаткою. В направленні зазначається дата видачі, назва територіального органу Міндоходів, реквізити наказу про проведення перевірки, найменування та реквізити суб’єкта (об’єкта), перевірка якого проводиться, мета вид, підстави дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової особи, яка проводитиме перевірку;

- копії наказу про проведення перевірки;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред’явлення або ненадіслання платнику цих документів, або оформлення їх з порушенням є підставою для недопущення посадових осіб до проведення перевірки.

 В які терміни має право подати заперечення директор підприємства, щоб вони були враховані при винесені рішення про застосування штрафу?

У разі незгоди платника податків з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті перевірки, він має право подати свої заперечення протягом п’яти робочих днів з дня отримання акта. Якщо платник податків вияв бажання взяти участь у розгляді заперечень, податковий орган зобов’язаний повідомити його про місце і час проведення розгляду, про що платнику надсилається повідомлення не пізніше наступного робочого дня з дня отримання заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Який порядок нарахування фізичним особам - громадянам  належних до сплати суми земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності?

Порядок обчислення плати за землю визначено статтями 286, 288 Податкового кодексу України (далі – Кодекс).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, орендної плати за земельну ділянку – договір оренди такої земельної ділянки.

Отже, нарахування громадянам сум земельного податку та орендної плати  за земельні ділянки державної та комунальної власності проводиться органами Міндоходів, які видають до 1 липня поточного року податкові повідомлення – рішення про внесення земельного податку або орендної плати за землю, а сплата зазначених у податкових повідомленнях – рішеннях сум здійснюється громадянами протягом 60 днів з дня їх вручення.

Водночас слід зауважити, що громадяни, які мають підстави для отримання пільг щодо сплати земельного податку, повинні подати до органів Міндоходів документи, що посвідчують їх право на пільгу.

 Наше підприємство є виконавцем підрядних будівельних робіт, в результаті здійснення яких утворюються відходи будівництва. При цьому між нашим та комунальним підприємством укладено договір на надання послуг із захоронення побутових відходів на полігоні комунального підприємства. Чи є наше підприємство платником екологічного податку за розміщення відходів виробництва та побутових відходів?

 Відповідно до Закону України від 24.05.2012р. №4834-VІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм», починаючи з 1 січня 2013 року, усувається подвійне оподаткування екологічним податком розміщення суб’єктами господарювання відходів на спеціально відведених місцях чи об’єктах, що розміщені на власних територіях.

При тимчасовому зберіганні відходів суб’єкти господарювання не сплачуватимуть екологічний податок у разі наявності у них договору на видалення та утилізацію відходів з суб’єктами господарювання (комунальними або спеціалізованими підприємствами тощо) та передачі відходів у встановлені цим договором терміни на утилізацію та захоронення. У даному випадку платником екологічного податку за розміщення побутових відходів є комунальне підприємство.

Що стосується відходів будівництва, то до групи 45 Державного класифікатора відходів ДК  005-96, затвердженого наказом Держстандарту України від 29.02.96 № 89, включені відходи, що утворюються під час будівельних робіт, знесення будівель і споруд. Таким чином, ваше підприємство, яке здійснює розміщення відходів будівництва, є платником екологічного податку.

 Чи потрібно відображати у податковій декларації екологічного податку (кол. 3 додатку 4) за звітний квартал поточного року обсяги відходів, що були відображені у податковій декларації екологічного податку за попередній звітний квартал, проте їх не було передано (або вони були передані) на видалення та утилізацію спеціалізованому підприємству?

 У колонці 3 «Фактичні обсяги розміщення відходів, тонн (одиниць)» додатку 4 до податкової декларації екологічного податку за звітний квартал поточного року не потрібно відображати обсяги відходів, що були відображені у податковій декларації екологічного податку за попередній звітний квартал (незалежно від того, чи відбулася сплата грошового зобов’язання), проте їх не було передано (або вони були передані) на видалення та утилізацію спеціалізованому підприємству.

 Як юридична особа – власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує земельний податок?

   Статтею 270 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), що перебувають у власності.   

  Згідно з п. 287.8 ст. 287 Кодексу власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до п. 286.6 ст. 286 Кодексу за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

• у рівних частинах – якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

• пропорційно належній частці кожної особи – якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

• пропорційно належній частці кожної особи – якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності й поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташовано будівлю, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Отже, власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

 Я - фізична особа–підприємець. Надаю площю нежитлового приміщення під господарський магазин в оренду іншому суб’єкту господарської діяльності – платнику єдиного податку. Хто є платником збору за спеціальне використання води, якщо договір на поставку води з орендарем не було укладено, а використання води здійснюється виключно для власних санітарно-гігієнічних та питних потреб?

 Якщо суб'єкт господарювання (у т. ч. платник єдиного податку) при здійсненні господарської діяльності використовує воду для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб, має дозвіл на спеціальне водокористування (договір на поставку води з водокористувачем - постачальником води) та надає в оренду власне приміщення (нежитлове або житлове) іншому суб'єкту господарювання (у т. ч. платнику єдиного податку), в якому орендарем (у т. ч. платником єдиного податку) використовується вода для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб, то такі орендодавець та орендар не є платниками збору.