Запорожский Городской Союз Предпринимателей "Ника"

ГУ Міндоходів у Запорізькій області інформує

Літо. Гаряча пора!

Як правильно  «відпочити» в податковому обліку?

Туристичний збір.

 В який термін та за якою формою ФОП платники ЄП подають до органу ДПС заяву щодо періоду щорічної відпустки або терміну втрати працездатності?

Згідно із п. 295.1 та п. 295.2 ст. 295 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.

Нарахування авансових внесків для платників єдиного податку першої і другої груп здійснюється органами державної податкової служби на підставі заяви такого платника єдиного податку щодо розміру обраної ставки єдиного податку, заяви щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності.

Відповідно до п. 295.5 ст. 295 ПКУ платники єдиного податку першої і другої груп, які не використовують працю найманих осіб, звільняються від сплати єдиного податку протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки, а також за період хвороби, підтвердженої копією листка (листків) непрацездатності, якщо вона триває 30 і більше календарних днів.

Пунктом 295.6 ст. 295 ПКУ встановлено, що суми єдиного податку, сплачені відповідно до п. 295.5 ст. 295 ПКУ підлягають зарахуванню в рахунок майбутніх платежів з цього податку за заявою платника єдиного податку.

Згідно із пп. 298.3.2 п. 298.3 ст. 298 ПКУ інформація про період щорічної відпустки і терміни втрати працездатності з обов’язковим додаванням копії листка непрацездатності подається за заявою у довільній формі.

Окремого терміну подання заяви щодо періоду щорічної відпустки і терміну втрати працездатності нормами ПКУ не передбачено.

Враховуючи вищевикладене, з метою уникнення порушення терміну щодо сплати авансових платежів рекомендуємо подавати до органу ДПС заяву щодо періоду щорічної відпустки до початку відпустки, а заяву щодо терміну втрати працездатності з обов’язковим додаванням копії листка непрацездатності подавати одразу після закінчення лікарняного.

Чи повинні сплачувати ЄП ФОП платники ЄП першої та другої груп за час відпустки або хвороби, якщо є відповідні підтверджуючі документи та праця найманих працівників не використовувалась?

Відповідно до п. 295.5 ст. 295 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) фізичні особи – підприємці - платники єдиного податку першої і другої груп, які не використовують працю найманих осіб, звільняються від сплати єдиного податку протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки, а також за період хвороби, підтвердженої копією листка (листків) непрацездатності, якщо вона триває 30 і більше календарних днів.

Згідно із п. 295.6 ст. 295 ПКУ суми єдиного податку, сплачені відповідно до п. 295.5 ст. 295 ПКУ підлягають зарахуванню в рахунок майбутніх платежів з цього податку за заявою платника єдиного податку.

Помилково та/або надміру сплачені суми єдиного податку підлягають поверненню платнику в порядку, встановленому ПКУ.

Чи звільняються ФОП – платники єдиного податку від сплати ЄВ на час відпустки та за період хвороби?

Згідно з п. 4 ст. 4 ЗУ від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями (далі Закон – № 2464) ФОП, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності визначено платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - ЄВ).

Сума ЄВ для ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування складає 34,7 відсотка суми, що визначається такими платниками самостійно для себе та членів сім’ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄВ, встановленої цим Законом. При цьому сума ЄВу не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу (п. 3 частини 1 ст.7 Закону № 2464).

Мінімальний розмір ЄВ визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, на який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Пунктом 295.4 ст. 295 ПКУ від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами і доповненнями визначено, що платники єдиного податку першої і другої груп, які не використовують працю найманих осіб, звільняються від сплати єдиного соціального податку протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки, а також за період хвороби, підтвердженої копією листка (листків) непрацездатності, якщо вона триває 30 і більше календарних днів.

Законом № 2464 не передбачено пільг зі сплати ЄВ підприємцями на час відпустки та за період хвороби.

Відповідно до п. 12 ст. 9 Закону № 2464 ЄВ підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Таким чином, ФО – платники єдиного податку першої і другої груп, у період протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки, а також за період хвороби, підтвердженої копією листка (листків) непрацездатності, якщо вона триває 30 і більше календарних днів, залишаються платниками спрощеної системи оподаткування, відповідно, мають обов’язок щодо сплати ЄВ незалежно від того отримували вони дохід у цей період чи ні.

Чи є базою нарахування ЄВ сума компенсації за не використанні дні щорічної відпустки, яка за бажанням працівника при зміні місця роботи, перерахована роботодавцем на рахунок підприємства, на яке він перейшов?

Пунктом 1 частини 1 ст.7 ЗУ від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями визначено, що базою нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – ЄВ) для роботодавців та найманих працівників є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до ЗУ «Про оплату праці».

У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник (ст. 24 ЗУ «Про відпустки»).

Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 (далі – Інструкція № 5) визначено перелік видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до п.п. 2.2.12 Інструкції № 5 до фонду оплати праці у складі фонду додаткової заробітної плати входять суми грошових компенсацій у разі невикористання, зокрема, щорічних (основної та додаткових) відпусток у розмірах, передбачених законодавством.

Таким чином, сума компенсації за не використанні дні щорічної відпустки, яка за бажанням працівника при зміні місця роботи, перерахована роботодавцем на рахунок підприємства, на яке він перейшов, є базою нарахування ЄВ.

Чи враховуються у податковому обліку платника податку кошти, призначені для виплат ФО, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, на період їх відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами?

Виплати фізичним особам у вигляді допомоги по вагітності та пологах здійснюються відповідно до норм Закону України від 18 cічня 2011 року № 2240-III ”Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2240), яким визначено правові підстави для отримання такої допомоги, встановлено умови надання, тривалість та розміри виплат.

 Зазначені виплати здійснюються за рахунок бюджету Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і згідно зі ст. 38 Закону № 2240 є матеріальним забезпеченням фізичних осіб, яке компенсує втрати заробітної плати (доходу) таких фізичних осіб на період їх відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами.

 З урахуванням викладеного, виплати фізичним особам на період їх відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами здійснюються за рахунок бюджету Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, тому такі кошти у складі доходу та витрат платника податку не враховуються.

Чи враховуються у складі витрат платника податку на прибуток витрати на оплату відпустки працівника на навчання, якщо платник податку не направляє працівника на навчання та нарахування відпустки здійснюється за викликом навчального закладу?

Відповідно до п.142.1 ст.142 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-V зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати, включаються до складу витрат платника податку.

Відповідно до п. 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.04 № 5, оплата додаткових відпусток у зв’язку з навчанням належить до фонду оплати праці.

Враховуючи вищезазначене, витрати на оплату відпустки працівника на навчання, враховуються у складі витрат платника податку на прибуток.

Туристичний збір

Хто є платниками туристичного збору?

Відповідно до п. 268.2 ст. 268 р. ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2011 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

Платниками збору не можуть бути особи, які:

а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір;

б) особи, які прибули у відрядження;

в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);

г) ветерани війни;

ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

д) особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію Міністерства охорони здоров’я України;

е) діти віком до 18 років;

є) дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади.

Згідно із пп. 268.6.1 п. 268.6 ст. 268 р. ХІІ податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.

Перелік податкових агентів визначений п. 268.5 ст. 268 р. ХІІ ПКУ.

Так, згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради справляння збору може здійснюватися:

а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;

б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

в) юридичними особами або фізичними особами - підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

Чи є податковими агентами юридиі та фізичні особи, які надають послуги з тимчасового проживання громадян, якщо на адміністративній території встановлений туристичний збір, але договір з місцевою радою ними не укладений?

Статтею 10 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755 зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) визначено, що до місцевих податків і зборів належить, зокрема, туристичний збір (далі – збір).

Згідно із пп.12.3.2 п.12.3 ст.12 ПКУ при прийнятті рішення про встановлення збору обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платники збору, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначені ст.7 ПКУ, з дотриманням критеріїв, встановлених ст.268 ПКУ.

Статтею 268 ПКУ визначено, що платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

Справляння збору може здійснюватися, згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради, податковими агентами:

а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;

б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

в) юридичними особами або фізичними особами - підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

Особливості справляння збору є зазначення податковими агентами суми сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання під час надання послуг пов’язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею).

Пунктом 4.1 ст.4 ПКУ визначено, що податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, як загальність оподаткування, за яким кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені ПКУ податки та збори, платником яких вона, та як рівність усіх платників перед законом, який передбачає забезпечення однакового підходу до всіх платників податків.

Отже, якщо на певній адміністративній території органом місцевого самоврядування прийнято рішення про встановлення туристичного збору, то юридичні особи та фізичні особи - підприємці, які надають послуги з тимчасового проживання (ночівлі), незалежно від наявності договору, яким сільська, селищна або міська рада уповноважує їх справляти збір, є податковими агентами по справлянню туристичного збору.

Чи мають право сільські, селищні, міські ради звільняти від сплати туристичного збору окремі категорії платників, які не зазначені в ст.268 ПКУ?

Статтею 10 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) визначено, що до місцевих податків і зборів належить, зокрема, туристичний збір.

Відповідно до п.10.4 ст.10 ПКУ місцеві ради в межах повноважень, визначених ПКУ, вирішують питання щодо запровадження туристичного збору.

Згідно з пп.12.3.2 п.12.3 ст.12 ПКУ при прийнятті рішення про встановлення збору обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платники збору, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначені ст.7 ПКУ, з дотриманням критеріїв, встановлених ст.268 р.ХІІ ПКУ. Під час встановлення збору можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування (п.7.2 ст.7 ПКУ).

Слід зазначити, що не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів (пп.12.3.7 п.12.3 ст.12 ПКУ).

Відповідно до п.30.1 ст.30 ПКУ податкова пільга – передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п.30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п.30.2 ст.30 ПКУ).

Отже, органи місцевого самоврядування вирішують питання щодо запровадження туристичного збору. Тому під час встановлення місцевими радами туристичного збору податкові пільги та порядок їх застосування можуть передбачатися лише для певної категорії платників збору. При цьому, не дозволяється встановлювати індивідуальні пільгові ставки по справлянню туристичного збору для окремих юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, і фізичних осіб або звільняти їх від сплати такого збору.

Чи необхідно дитячим таборам (спортивним, туристичним, творчим тощо), які приймають на відпочинок дітей за путівками, утримувати з них туристичний збір?

Статтею 10 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) визначено, що до місцевих податків і зборів належить, зокрема, туристичний збір (далі – збір).

Відповідно до п. 10.4 ст. 10 ПКУ місцеві ради в межах повноважень, визначених ПКУ, вирішують питання щодо запровадження збору.

Згідно з пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПКУ при прийнятті рішення про встановлення збору обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платники збору, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначені ст. 7 ПКУ, з дотриманням критеріїв, встановлених ст. 268 р. XII ПКУ. Під час встановлення збору можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування (п. 7.2 ст. 7 ПКУ).

Слід зазначити, що не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів (пп. 12.3.7 п. 12.3 ст. 12 ПКУ).

Статтею 268 ПКУ визначено, що платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

Справляння збору може здійснюватися, згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради, податковими агентами:

а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;

б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

в) юридичними особами або фізичними особами – підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

Особливістю справляння збору є зазначення податковими агентами суми сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею).

Платниками збору не можуть бути особи, які, зокрема, прибули за путівками та курсовками в санаторії та пансіонати.

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПКУ податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПКУ).

Отже, органи місцевого самоврядування вирішують питання щодо запровадження туристичного збору. Під час встановлення туристичного збору податкові пільги та порядок їх застосування можуть передбачатися лише для певної категорії платників збору. При цьому, не дозволяється встановлювати індивідуальні пільгові ставки по справлянню туристичного збору для окремих юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати такого збору.

Податок на прибуток підприємств. Авансові внески з податку на прибуток.

Які  податкові наслідки виникають у разі виплати учаснику товариства належної йому частки (майна) при зменшенні статутного фонду товариства?

Пунктом 136.1.3 статті 136 Податкового кодексу України (далі ПКУ) встановлено, що суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку не включаються до складу доходів, що враховуються для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток.

Кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи - емітента, або в разі зменшення розміру статутного фонду такої особи, але не вище вартості придбання акцій, часток, паїв, також не включаються  до складу доходів    (пункт 136.1.13. статті 136 ПКУ).

Виплати в натуральній формі (передача учасникам майна) у разі зменшення статутного фонду товариства,  відображається у податковому обліку за правилами, передбаченими для продажу відповідних об’єктів, оскільки відбувається передача права власності (пункт 14.1.202 статті 14 ПКУ).

Податкові наслідки операції відчуження окремих об’єктів основних засобів та нематеріальних активів відображаються згідно пункту 146.13 статті 146 ПКУ, так сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над балансовою вартістю окремих об'єктів основних засобів та нематеріальних активів включається до доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

Доходи від реалізації товарів визначаються згідно пункту 135.1 статті 135 ПКУ.

При цьому, оскільки відсутній грошовий розрахунок за товари, при формуванні доходу необхідно застосовувати звичайні ціни (стаття 39 ПКУ).

Якщо товариство з обмеженою відвічальністю не відшкодовує учасникам частини фактичного внеску при зменшенні статутного фонду, у такого товариства виникає дохід, на підставі пункту 135.5.14 статті 135 ПКУ, у якості інших доходів за звітний податковий період.

Якщо підприємство безоплатно передає (у якості благодійної допомоги) товар бюджетній організації. Чи виникає дохід за такою безоплатною поставкою?

Відповідно до абзацу «а» підпункту 14.1.13  статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) безоплатно надані товари, роботи, послуги - це товари (роботи, послуги), що надаються (виконуються) згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів.

Продаж (реалізація) товарів – це, зокрема,  операції з безоплатного надання товарів (пп.14.1.202 статті 14 ПКУ).

Пунктом 135.4 статті 135 ПКУ встановлено, що дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов’язань.
         При цьому, згідно з пп.135.4.1 п. 135.4 ст.135 ПКУ дохід від операційної діяльності включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Підпунктом.153.2.1 статті 153 ПКУ визначено, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов’язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги). Положення цього підпункту поширюються на операції з особами, які не є платниками цього податку або сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

Отже, якщо платник податку безоплатно надає неприбутковій бюджетній організації товари, то за загальним правилом вартість таких товарів на рівні звичайної ціни повинна включатися до складу доходу. При цьому підприємство відображає у складі витрат собівартість таких товарів..

Разом з тим, згідно з абз «а» підпункту 138.10.6  статті 138 та підпункту 138.5.3 статті 138 ПКУ вартість товарів добровільно переданих протягом звітного року до неприбуткових організацій, враховуються у складі витрат за датою фактичної передачі таких товарів але в розмірі, що не перевищує чотирьох відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

Чи діє «касовий» метод при визначенні податкових зобов’язань з податку на прибуток, якщо операції здійснюються з бюджетною організацією ?

Згідно з пунктом 137.4 статті 137 Податкового кодексу України (далі ПКУ) датою отримання доходів, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу.

Зокрема, пунктом 137.1 статті 137 ПКУ визначено, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.
Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Оскільки норми статті 137 ПКУ не передбачають окремого правила визнання доходів за операціями з реалізації товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів, то дохід за такими операціями визнається на дату переходу покупцеві права власності на такий товар, незалежно від факту отримання грошовий коштів (інших видів компенсацій).

Підприємство отримало в користування складське приміщення без відповідної плати, про що зазначено у договорі позички. Чи виникають наслідки в оподаткуванні за такою операцією? 

Відповідно до статті 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

 Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

 Користувач несе звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування (стаття 833 Цивільного кодексу України ).

 До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

 Як  визначено підпунктом 14.1.203 статті 14 Податкового кодексу України  (далі - ПКУ), продаж результатів робіт (послуг) - це будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Отже, для цілей податкового обліку передача майна за договором безоплатної позички визначається як продаж результатів робіт (послуг).

Відповідно до підпункту 135.5.4 статті 135 ПКУ до складу інших доходів включається, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни.

Таким чином, для користувача, операція отримання майна за договором позички, що не передбачає відповідної компенсації визначається як отримання безоплатної послуги, і як наслідок, на підставі підпункту 135.5.4 статті 135 ПКУ, обліковується у складі  інших доходів за ціною не нижче звичайної.

Безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку таких товарів (робіт, послуг) (пункт 137.10 статті 137 ПКУ).

Тобто за наслідками кожного звітного періоду (кварталу) користувач, який використовує майно за договором безоплатної позички повинен визнавати інший дохід на рівні звичайної ціни.

Торговельне підприємство при оприбуткуванні макаронних виробів виявило значну нестачу, яка виникла при їх розвантаженні. Яким чином врахувати втрати товару?

Відповідно пункту 140.3 статті 140 Податкового кодексу України (далі ПКУ) до витрат не включається сума фактичних втрат товарів, крім втрат у межах природного убутку чи технічних (виробничих) втрат та витрат із розбалансування природного газу в газорозподільних мережах, що не перевищують розмір, визначений КМУ або уповноваженим ним центральним органом виконавчої влади, або іншим органом, визначеним законодавством України.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (стаття 44.2 стаття 44 ПКУ).

Як визначено підпунктами 2.2 і 2.3 пункту 2 «Методичних рекомендацій по бухгалтерському обліку запасів» затверджених наказом Міністерства фінансів України від 10.01.07 №2 (зі змінами та доповненнями) втрати і нестачі запасів в межах норм природного убутку, виявлені під час оприбуткування придбаних запасів, що виникли при їх транспортуванні включаються до первісної вартості запасів. Понаднормативні втрати і нестачі запасів, що виявлені під час їх оприбуткування і виникли при їх транспортуванні первісну вартість запасів не збільшують.

Природний убуток зумовлений дією на товари об’єктивних факторів (природних процесів): усушка, вивітрювання, розпилення, розкришення, витікання, танення, просочування, розлив при перекачуванні, та продажу рідких товарів тощо.

Встановлені норми природного убутку товарно-матеріальних цінностей є максимально допустимими (граничними) і застосовуються, якщо під час інвентаризації місць зберігання та реалізації або прийманні таких товарно-матеріальних цінностей виявлена нестача їх фактичної наявності проти облікових даних або  супровідних документів постачальника.

При цьому, у разі відсутності затверджених у встановленому законодавством порядку норм природного убутку ТМЦ така нестача товарів, зокрема: - при їх розвантаженні, що визначена на підставі Акту прийому-передачі товару; - втрата ваги при взятті проб товару, визначається як нестача понад норми природного убутку, що не включається до складу витрат, оскільки не формує первісну вартість товарів, тобто такі нестачі визначаються як витрати, що не пов’язані  зі здійсненням платником податку господарської діяльності.

Підприємство до моменту фактично отримання об’єкта основного засобу повністю оплатило його вартість нерезиденту. За якою вартістю визначити первісну вартість цього об’єкта ?

Відповідно до 153.1.2 статті 153 ПКУ з метою визначення витрат у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), здійснених в іноземній валюті необхідно враховувати чи здійснювало підприємство перерахування коштів до їх придбання.

Так, у разі придбання у нерезидента товару (основного засобу) на умовах повної передоплати сума витрат (балансова вартість основного засобу) визначається за офіційним курсом НБУ на дату перерахування авансу (авансів), незалежно від факту подальшого ввезення імпортного товару (основних засобів) та його введення в експлуатацію.

Відповідно до підпункту 153.1.3 статті 153 ПКУ, визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Згідно пункту 6  П(С)БУ 21 "Вплив змін валютних курсів" затвердженого наказом МФУ від 10.08.2000 № 193 (зі змінами та доповненнями), у разі здійснення авансових платежів в іноземній валюті постачальникові частинами та одержання частинами від постачальника немонетарних активів (робіт, послуг) вартість одержаних активів (робіт, послуг) визнається за сумою авансових платежів із застосуванням валютних курсів, виходячи з послідовності здійснення авансових платежів.

Як визначено пунктами  7 та 8 П(С) БО  21, курсові різниці визначають лише за монетарними статтями балансу в інвалюті. Відповідно, немонетарні статті не перераховують, тобто за ними курсові різниці не виникають

 Отже, якщо підприємство здійснює авансові платежі в рахунок поставки імпортованого обладнання, то заборгованість, що утворилась визначається як немонетарна стаття балансу, що не передбачає визначення курсових різниць ні на дату балансу, ні на дату здійснення господарської операції.

Підприємство отримало інвестицію до статутного фонду до дати фактичної її реєстрації в Єдиному держреєстрі. Які податкові наслідки виникають за такою операцією?

Як визначено статтею 4 Закону України IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.03 №755 (зі змінами та доповненнями), державна реєстрація юридичних – це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних  записів до Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, такі відомості щодо юридичної особи як дані про розмір статутного капіталу (статутного або складеного капіталу), у тому числі частки кожного із засновників (учасників), а також розмір сплаченого статутного капіталу (статутного або складеного капіталу) на дату проведення державної реєстрації та дата закінчення його формування.

 Згідно з підпунктом 135.5.4 статті 135 Податкового кодексу України  (далі – ПКУ) вартість товарів, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоду, як інші доходи враховуються у складі доходів при обчисленні об’єкта оподаткування.

 Таким чином, якщо збільшення статутного капіталу не зареєстровано в Єдиному державному реєстрі, то отримані грошові кошти вважатимуться безповоротною фінансовою допомогою, і як наслідок, будуть включатся до доходів такого платника на підставі підпункту 136.1.3 статті 136 ПКУ.

Якщо засновник виходить із складу засновників підприємства і йому повертаються основні засоби. Як оподатковувати цю операцію?

Відповідно до пункту 146.8 статті 146 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) первісною вартістю основних засобів, що включені до статутного капіталу підприємства, визнається їх вартість, погоджена засновниками (учасниками) підприємства, але не вище звичайної ціни.

Згідно з пп.146.17.1 та пп.146.17.2 п.146.17 ст.146 (далі - ПКУ) для цілей цього розділу:

до продажу або іншого відчуження основних засобів та нематеріальних активів прирівнюються операції із внесення таких основних засобів та нематеріальних активів до статутного фонду іншої особи;

до придбання прирівнюються операції з отримання основних засобів та нематеріальних активів у разі внесення основних засобів та нематеріальних активів до статутного фонду (капіталу) платника податку.

У разі продажу основного засобу сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над балансовою вартістю окремих об’єктів основних засобів та нематеріальних активів включається до доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку   (пункт 146.13 статті 146 ПКУ).

Отже, операція з повернення засновнику внеску у вигляді основних фондів, у разі його виходу з числа засновників, є операцією зворотного продажу таких основних фондів і відображається у податковому обліку відповідно до пункту 146.13 статті 146 ПКУ.